Трагедія Бабиного Яру

Мета: розкрити зміст подій, пов'язаний з трагедією в Бабиному Ярі, виховувати гордість за тих співвітчизників, які віддали своє життя заради інших, продовжувати формувати основу культури міжнаціональних відносин у суспільстві, учити співчувати та допомагати ближньому.

Хід заходу

Вступне слово вчителя: Шановні друзі! Тема трагедії Бабиного Яру сьогодні дуже актуальна, оскільки вона тісно пов'язана з питаннями патріотизму, самопожертви в ім'я високої ідеї, єдності нації, її політичної свідомості.Ми будемо говорити про страхіття війни і смерті, щоб усвідомити цінність людського життя.

1­й ведучий. В історії нашого народу багато трагічних сторінок. Однією з них є Друга світова війна, яка обернулася для Києва низкою жахливих подій, незліченними людськими втратами та матеріальними збитками. Уже на світанку 22 червня 1941 року Київ бомбардувала німецька авіація, а 11 липня німецькі війська підступили до Києва. Київська оборонна операція тривала 78 днів. Форсувавши Дніпро в районі Кременчука, німецьким військам вдалося оточити Київ, а 19 вересня місто було захоплене ворогом. При цьому у полон потрапило понад 665 тисяч радянських бійців і командирів, захоплено 884 одиниці бронетехніки, 3718 гармат тощо. 

2­й ведучий. Під час німецько­фашистської окупації Києва у 1941-1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів окупантами мирного населення і радянських військовополонених, євреїв та циган, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації українських націоналістів, заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших радянських людей, що не схилили голови перед ворогом. 

3­й ведучий. За переписом населення 1939 року у Києві проживало 846,7 тисячі жителів, зокрема українців - 53,2 %, євреїв - 25,5 %, росіян - 16,5 %. Чверть жителів міста на момент початку війни становили євреї. 

4­й ведучий. Акцію знищення єврейського населення німецьке командування організувало блискавично й фундаментально. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглянули заходи щодо ліквідації єврейського населення міста. Визначили місце розстрілу - Бабин Яр, один з найбільших на території Києва ярів (завдовжки - 2,5 км, завглибшки - від 10 до 50 метрів), де можна було б заховати тисячі трупів. По усьому місту було розміщено оголошення російською, українською і німецькою мовами, де усьому єврейському населенню було наказано зібратися 29 вересня 1941 року на розі вулиць Мельникова і Дехтярівської до 8 години ранку з документами та цінними речами. За невиконання наказу - розстріл. 

5­й ведучий. Окупанти надійно оточили великий район, що прилягав до Бабиного Яру, аби в місті не дізналися про страти. Було вжито необхідних заходів щодо забезпечення транспортом і достатньою кількістю людей, які б зібрали, пересортували й вивезли цінності, гроші, речі, продукти. Містом поширили дезінформацію - поповзли чутки про переселення євреїв. Був вигаданий і привід: це вибухи й пожежі, влаштовані НКВС 24 вересня 1941 року в центрі міста, від яких постраждало 940 будинків, зокрема й увесь Хрещатик.Зі звіту № 6 айнзацкоманди Берліна: «Озлоблення українського населення проти євреїв безмежно велике, оскільки їх вважають винними в організації вибухів в Києві. Їх також вважають донощиками й агентами НКВС, які спричинили терор стосовно українського народу». 

1­й ведучий. Через двірників і керівників будинків поширювалася дезінформація про перепис і переселення євреїв. Більшість євреїв - жінки, діти і люди похилого віку (доросле чоловіче населення було призвано до армії) - прибули у призначений час.

2­й ведучий. У кінці вулиці створили пропускний пункт, куди по черзі відводили по 30-40 осіб, у яких забирали речі й примушували роздягатися. Після цього поліцаї палицями заганяли людей до краю яру. На протилежному краю розташовувався кулеметник. Постріли спеціально заглушалися музикою і шумом літака, що кружляв над яром. Після того як рів було заповнено 2-3 шарами трупів, їх зверху засипали землею. 

3­й ведучий. Автори видання «Без терміну давності... Трагедія Бабиного Яру» пишуть: «Під вигуки «Шнель! Шнель!», під голосний регіт «цивілізатори» спускали собак, жорстоко били приречених, підганяючи до того місця, де з них зривали одяг, забирали коштовності, продовольство, документи. Абсолютно голі чоловіки, юнаки, дівчата, люди похилого віку і діти під наглядом охоронців ставали на край глибокого рову, і їх розстрілювали з кулеметів».Коли Гітлер прийшов до влади і оголосив євреїв поза законом, піддав їх насильству, світ не протестував. Це була чужа біда. Навіть коли фашисти захопили пів­Європи, дехто вірив, що репресії в основному поширюватимуться на євреїв. Так воно спочатку і було. Щоб спонукати націю до війни, потрібен ворог, якщо такого немає - його необхідно вигадати. Так Гітлер об'єднав Німеччину запальною ненавистю до єврейського населення. 

6­й ведучий. Сторож Лук'янівського кладовища Сергій Іванович Луценко, колишній очевидець страшного злочину, розповідав: «Століттями ховали на Лук'янівці мерців, але прокляті фашисти за один тиждень поховали в Бабиному Яру стільки, що й на трьох кладовищах не вкладеш... Зі сторожки на кладовищі було добре видно, як людей роздягали догола, як з автоматів і кулеметів розстрілювали поставлених над прірвою, як хапали дітей за ніжки, піднімали й кидали живими в яр».

Микола Бажан, вражений трагічними подіями, виразив обурення в рядках вірша:

В землі не скрилось, тліном не взялось 

Витке і ніжне золото волось,

Блищить на мокрій твані крутоярів

Розбите скло старечих окулярів,

І дотліває, кинутий набік, 

Закровлений дитячий черевик.

1­й ведучий. Оскільки розстріляти всіх прибулих за одну добу не встигли, пунктами для тимчасового утримання використовували приміщення військових гаражів. На вулиці Лагерній (нині вулиця Дорогожицька) розстріляли наступного дня. За два дні 29-30 вересня 1941 р. зондеркоманда 4а під командуванням штандартенфюрера Пауля Блобеля за участі частин вермахту (6­ї армії) та Київського куреня української допоміжної поліції під командуванням Петра Захвалинського розстріляли в цьому яру 33 771 особу - практично все єврейське населення Києва. До 11 жовтня 1941 року було розстріляно ще близько 17 000 євреїв.

2­й ведучий. Отже, спираючись на статистичні дані історичних документів, можна говорити, що в перші дні масових розстрілів одразу загинуло 70 тис. осіб. Загальна ж кількість жертв в Бабиному Яру за час окупації сягнула 200 тисяч.Масові розстріли у Бабиному Ярі та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі відбувались і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року - трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка, що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті». Упродовж 1941-1943 роках у Бабиному Яру було розстріляно 621­го члена ОУН (фракція С. Бандери) і серед них відому українську поетесу Олену Телігу. 

3­й ведучий. Можна тільки дивуватись, як в одній людині сплелися безмежна жіночість, розум, краса, талант, сила патріотичного духу і його незламність. Своїм творчим життям і героїчною смертю Олена Теліга стала символом невмирущості української нації. Олена Теліга - активна громадська діячка ОУН, член «похідної групи», яка на окупованій фашистами території м. Києва проводила пропагандистську діяльність за Соборну Україну.

4­й ведучий. Коли нападом Німеччини на Польщу розпочалася Друга Світова війна і перші бомби впали на голови варшав'ян, Олена Теліга була серед них. Під вогнем випробувала свою силу волі, підбадьорювала людей, а після нападу Німеччини на Радянський Союз Олена твердо вирішила: вона мусить повернутись до Києва. Пізніше Євген Маланюк у «Розповіді про Олену» напише: «Вона поринула туди, на Україну, з якоюсь несамовитою енергією... Було, може, й бажання пригоди, може, чисто жіноча цікавість, а головне - була любов до тієї Батьківщини».

5­й ведучий. Вона очолила Спілку письменників України, почала редагувати тижневик «Література і мистецтво» як додаток до газети «Українське слово». За півтора місяця 1941 р. вона встигла оприлюднити кілька важливих заяв, написати статті проти радянського і німецького терору на Україні. На початку лютого 1942 р. фашисти розпочали арешти членів ОУН. Олена на попередження відповідала: «На мене чекають люди... Я не можу втекти. Як же розмови про патріотизм, жертовність?»

6­й ведучий. Олену Телігу, її чоловіка Михайла, Івана Рогача, Ореста Чемеринського, а також чимало інших активних діячів ОУН було заарештовано, а після численних допитів 21 лютого 1942 р. розстріляно в Бабиному Яру. Один із катів поетеси сказав: «Я не бачив жодного чоловіка, що так героїчно умирав, як ця чудова жінка». 

1­й ведучий. У спадок залишились вірші цієї нескореної поетеси.О краю мій, моїх ясних привітів Не дістав від мене жодний ворог.Олена Теліга, поетеса і патріотка, віддала своє життя за Україну, за її незалежність.

2­й ведучий. У цьому зловіщому місці, у Бабиному Яру, розстріляно Голову Києва В. П. Багазія, який рятував від голоду немічних старих і хворих діячів української культури, архіви та книги з бібліотек Києва. Бабин Яр також став місцем розстрілу п'яти циганських таборів.Тут були знищені голови районних управ міста Києва: професор Махиня, Євген Форостівський з дружиною, Рудь, Чеверда, інженер Романов, професор Лазаренко - директор Київського медінституту, представники громадських організацій Києва: Іван Рогач - головний редактор газети «Українське слово», Ганна Рогач, Іван Ірлявський (Рошко), інші українські письменники і поети, яких об'єднала у Спілку Олена Теліга. 1942 року у гестапівських мурах та у Яру загинули діячі української культури: Іван Кошик, Василь Кобрин, Юрій Ігнатенко, Роман Біда, Петро Олійник, Ярослав Оршан­Чемеринський - редактор націоналістичної служби преси, інженер Сиченко, Голова­ВУКО Спілки Перевертун, проректор Київського політехнічного інституту Теодосій Чередниченко, Голова Київської облспоживспілки Бондаренко з дружиною і дітьми. А закатований провідник ОУН Домазар­Діброва на стіні камери у Лук'янівській в'язниці власною кров'ю написав: «Cпливаю кров'ю - не зраджу тайни друзів!» Швидше за все, тіло його також вивезено до Бабиного Яру. 

 3­й ведучий. У Бабиному Яру було знищено декількох священнослужителів і монахинь, серед яких Архімандрит Вишняков, протоієрей Павло. До Бабиного Яру постійно курсували «душогубки» - спеціальні машини, обладнані так, щоб спрацьовані бензинові випари потрапляли до кузова, у якому перебували люди. За кілька хвилин руху машини у кузові залишилися мертві тіла... 1943 року чотири рази на тиждень ця машина вирушала у бік Яру...4­й ведучий. На місці військового табору частин РСЧА було відкрито Сирецький концтабір, у якому утримували комуністів, комсомольців, підпільників, військовополонених. За час існування тут було знищено не менше 25 000 осіб. 

 4­й ведучий. У державному архіві м. Києва збереглося свідчення одного з киян - інженера Попенка Григорія Олексійовича, який працював до війни в автомобільному технікумі, а після окупації столиці перебував у концтаборі «Сирець». Автор описав садистські знущання над полоненими у концтаборі. Полонених знищували щодня, тут усі розуміли, що на кожного очікує смерть. Після втечі Попенка з друзями з табору німці розстріляли кожного десятого в'язня.

1­й ведучий. У серпні 1943 р., коли радянські війська були уже неподалік Києва, окупанти взялися «замітати сліди». Роботи проводила спеціальна зондеркоманда 1005А під загальним керівництвом того ж таки штандартенфюрера СС П. Блобеля.Відкопувати і спалювати трупи Бабиного Яру примусили в'язнів Сирецького концтабору, які працювали з кайданами на ногах. Поводилися з ними вкрай жорстоко. Жили в'язні в землянках. 28 вересня 1943 р. в'язні склали останню піч для спалювання тіл. Вони розуміли, що споруджують її для себе і вночі здійснили відчайдушну спробу втекти.

2­й ведучий. У ніч на 29 вересня 1943 року в Бабиному Яру відбулося повстання 329 ув'язнених­смертників, з яких урятувалися лише 18 осіб.

3­й ведучий. Київ став першим великим містом, «вільним від євреїв». За переписом населення, який провела Київська міська управа, на 1 квітня 1942 р. у місті проживало 352 139 осіб, з них українців - 281 611, росіян - 50 263, поляків - 7 874, циганів - 40, євреїв - 20. 1­й ведучий. Після масових розстрілів у Києві ще залишалися тисячі євреїв, які не з'явилися на збірний пункт. Чимало з них перебували у змішаних шлюбах, і їх рятували неєврейські родичі. Хтось переховувався у сусідів, знайомих, діставши документи на інше ім'я. Чимало людей допомагали євреям. Вони ризикували своїм життям і життям своїх родин. Причому подвигом і геройством вони це не вважали, просто допомагали своїм сусідам, знайомим, близьким, а часто­густо й зовсім незнайомим. І таких фактів дуже багато.

4­й ведучий. Лікар М. Євтухова працювала у клініці на бульварі Шевченка, де був організований госпіталь. Коли до міста увійшли німці, вони з медсестрою два дні переписували реєстраційний журнал, називаючи поранених хворими і встановлювали їм діагнози, не пов'язані з пораненнями.

5­й ведучий. Виписаних розподіляли по родинах для остаточного одужання. У її родині тривалий час переховували колегу­ лікаря єврейку Куперман: персонал лікарні по кілька місяців переховував її, рятуючи від розстрілу. Таким чином вона дочекалася звільнення міста і потім ще довго працювала в клініці. Чимало єврейських дітей під вигаданими прізвищами жили в дитячих будинках. У дитячому будинку № 1 по вул. Керосинній поміж сотень малюків увесь період окупації перебували Ліда і Вова Пронічеви - діти акторки Київського лялькового театру Д. Пронічевої, однієї з небагатьох, хто врятувався після розстрілу у Бабиному Ярі.

1­й ведучий. У місті було запроваджено надзвичайний стан, життя людей суворо регламентувалося: перебування на вулиці було можливим лише у певний час, без спеціальних перепусток за межі міста виходити не дозволялося. Заборонялося надавати притулок людям, які не живуть у певній місцевості. Аби залякати людей, у місті розклеювали різні накази, за невиконання яких погрожували розстрілом.

2­й ведучий. Комендант міста К. Еберга наказав опублікувати кілька оголошень про розстріл заручників за акти саботажу. В оголошеннях було зазначено, що «кожен житель Києва відповідальний за кожний акт саботажу і що за кожний випадок підпалу чи саботажу буде розстріляно жителів міста». 

3­й ведучий. З метою увіковічити пам'ять про євреїв - жертв нацизму 1933-1945 років за рішенням Кнесету 1953 року в Єрусалимі було створено Національний меморіал Катастрофи та Героїзму «Яд ва­Шем» та Зал Пам'яті. На підлозі висічені назви 22 транзитних і концентраційних таборів, місць масових убивств, вибраних із сотень їм подібних, розкиданих по всій Європі. У центрі залу горить вічний вогонь, а поблизу встановлено пам'ятну плиту, під якою спочиває попіл спалених в'язнів таборів смерті.Людей, які були готові на самопожертву заради іншого, почали називати Праведниками народів світу. Присвоєння звання Праведник світу виражає собою прагнення єврейського народу віддати шану іншим національностям, які, ризикуючи своїм життям, рятували євреїв під час фашистської навали. Визнані Праведником світу отримують медаль і Почесну грамоту, а їхні імена увічнюють в Яд ва­Шемі на Горі Пам'яті в Єрусалимі.

4­й ведучий. На підставі Закону держави Ізраїль про Пам'ять Катастрофи (1951 р.) високе звання «Праведник народів світу» дістали 23 788 осіб (за даними «Яд ва­Шем» на 01 січня 2011 р.), вихідці з 45 країн світу, серед яких християни і мусульмани, віряни й атеїсти, чоловіки і жінки, люди всіх професій та різного віку, освічені та неграмотні, багаті та бідні. Усіх їх об'єднували людяність і мужність, прагнення, попри фашистський терор, зберегти найкращі моральні якості людини.

5­й ведучий. Найбільше Праведників, які ризикували власним життям заради порятунку інших, було у Польщі - 6266, Голландії - 5108. Франції - 3331 та Україні - 2363 особи.Понад 600 людей, які стали Праведниками України, розшукали Дмитро Омелянюк та його сестра Лідія Кушко, яка проживає у Рівному. Під час війни Дмитро Омелянюк разом із батьками також рятував євреїв. Його батько Степан і мати Марія стали одними з перших в Україні Праведників світу.

4­й ведучий. Нині Бабиного Яру фактично немає, його зрівняли із землею. Тут проклали дороги й трасу метрополітену Дорогожичі, телевежу, спорткомплекс, побудували житлові квартали, розбили парк. Лише верхів'я урочища Бабин Яр у межах вулиць Дорогожицької, Мельникова, О. Теліги та Оранжерейної залишилося незабудованим - як свідчення трагедії світового масштабу, місце історичної пам'яті.Викладач. Річниця трагедії Бабиного Яру завжди була й залишається приводом не тільки згадати про жертв війни та Голокосту, але й вшанувати героїв опору нацизму, що стали взірцем взаємоповаги між народами, прикладом духовного подвигу заради порятунку життя людей.

Заключне слово вчителя

Звучить 13 симфонія Д. Шостаковича «Бабин Яр»